Сценарій "Молюсь за тебе, Україно!"

   Музика  Голос за сценою 2. Фон для вірша про Україну

І.  Україно, моя Україно!

Мого серця струна золота.

Через поле твоє, Україно,

Не одна пролетіла орда.

І сльоза не одна Роксолани

Нашу землю скропила, як біль,

Не одні нападали тирани

І приносили тисячі бід.

Але вистояв в ті лихоліття,

Як Антей, український наш рід,

І крокує у новім столітті

Незборимий, немов моноліт

Україно моя, мій щасливий барвінковий краю,

В солов’їних гаях, в жайворонковій пісні в полях,

Рідна земле моя, я ріднішої в світі не знаю,

Україно – ти доле моя!

Україно моя – ти колиска козацького роду,

Ти заново у крові зродилась немов немовля.

Рідна земле моя, ти здобула жадану свободу.

Україно – ти гордість моя!

Ми щасливий народ і щасливими будем довіку.

Україна, як мати, на цілому світі одна,

Україно моя, ти перлина віків споконвіку.

Україно – ти пісне моя!

Пісня: «Молитва за Україну»

Виходять ведучі

ІІ. Україна! А звідки вона починається?

 І.  Україна моя починається,

    Там, де туга моя кінчається.

    Край дороги, як пісня чарівна,

       Починається Україна.

       Україна моя починається,

       Там, де доля моя усміхається,

       І як небо, як даль солов’їна,

       Не кінчається моя Україна!

ІІ. Україна – це та стежина, що йду я ранком в школу нею. Це вулиці й будинки  мого рідного міста. Це береги річок, це голубе плесо ставків, і всі ті кущики і дерева, що разом зі мною співають пісню мого дитинства.

І. Це мама рідна – найближчий порадник, вишитий рушник, а на тім рушникові святая святих кожної сім’ї – хліб свіжий. Бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душа черствіє.

ІІ. Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорнобривці, сині волошки, навіть маленьку качечку вишила.

(сценка )

(діалог мами і сина)

-        Що це буде, матусю?

-        Українська святкова сорочка.

-        Чому українська?

-        Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на  нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти також маленький українець.

-        А ви, мамо? Ви також українка?

-        Звичайно, і я українка, і татко, і бабуся, і  дідусь. Ми українського роду і любимо нашу землю, нашу мову, і все що нас оточує.

Мама:   Сію дитині в серденько ласку,

Сійся, родися ніжне «будь ласка»,

Вдячне «спасибі», «вибач» тремтливе –

Слово у серці, як зернятко в ниві.

«доброго ранку», «світлої днини»,

Щиро даруй ти людям, дитино.

Мова барвиста, мова багата,

Щира і тепла, як батьківська хата.

Номер Пісня «Мамина сорочка»

І.  Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де народилася, де промайнуло її босоноге дитинство з дивосвітом-казкою в затишній батьківській оселі. Те маленьке вогнище – є маленька Батьківщина. У кожного з нас є своє родинне вогнище; дім – в якому живемо ми і наші рідні. А от, коли скласти всі ці маленькі Батьківщини до купи, то вийде велика держава, держава – Україна!

ІІ. Україна! Промовляєш це слово, і в уяві обов’язково постане калина в лузі,      тополя в чистім полі, хрущі над вишнями, верба край долини. Це наші одвічні символи, які уособлюють красу України та духовну міць її народу.

І. Мамина пісня, батьківська хата, дідусева мудрість, бабусина казка, щире українське слово, традиції, звичаї, обряди – все це наша родовідна пам'ять, наша історія. Все це наша ненька Україна, частинкою якої є ми самі. Тому потрібно її берегти, і плекати те коріння, з якого ми вийшли, і яке, як цілюще джерело живить нас.

Уч.  Родина, дорога родина,

Що може бути краще в світі цім?

Чим більше дорожить людина,

За батьківський і материнський дім.

Що може бути краще за вечерю в домі,

За батьківським, міцним столом.

Де в шумнім гомоні і в кожнім слові

Все оповите любов’ю, а не злом?

Де можна більше зачерпнуть любові?

Де взяти більше доброти?

Як в материнськім ніжнім слові,

Як з батька щедрої руки!

Уч. Без роду-племені лиш вітер:

Сьогодні тут, а завтра – там.

В його єстві немає віри.

Немає правди на вустах.

Нема без батька Батьківщини,

Нема історії без нас.

Одне життя в одній краплині.

В одній секунді – цілий час.

В одній травинці – ціле свято.

У чеснім серці – правди стяг.

Лиш тих рід буде пам’ятати,

Хто жив, як рід, собі затям.

Танець з рушниками

Уч. Батьки і діти, діти і батьки.

Нерозділиме і довічне коло.

Ми засіваємо житейське поле,

І не на день минущий – на віки.

Бо без батьків чого ми в світі варті.

Без маминої ласки і тепла,

Без батьківської суворості і жарту,

Без нашого родинного тепла!

Уч. Без Свята немає Святині,

Кришталяться будні. У часі!

А Мати – найстарша Богиня

В сімейному іконостасі.

Без роду немає родини.

І ранок уже, наче вечір.

А мати в найтяжчу годину

Візьме усе горе на плечі.

Без ласки немає любові.

Сини про це знають і дочки.

…А мати – то вічна Покрова.

Накриє останнім листочком.

Життя в кольорах живописних

Не всім подарує по зірці.

А мати – суддя і захисник!

За вищою мірою в мірці!

ІІ. Слово «мама» росте разом з нами тихо, як тихо ростуть дерева, як сходить сонце, як розцвітає квітка, як гладить дитину по голівці рідна рука.

І. І так само тихо воно приходить на вуста – промінцем маминої усмішки і лагідністю її очей, листочком вишні і світлинкою сонця, пелюсткою квітки і радістю веселки, теплою лагідністю руки і вечірньою молитвою.

ІІ. У зміст цього слова ми вкладаємо все, що супроводжує нас від народження до глибокої старості. З’являється на світ дитятко – і лине до бога мамина молитва з проханням щастя-долі її немовлятку. І співає мама колискову…

Відео «Колискова»

Уч. Синє небо очей, вуст вогненних калина

У святий ореол чистоти, як вінець.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Богородице роду вкраїнських сердець.

Гомонить давнина у піснях журавлиних,

Десь копита ступа вороного коня.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

В балакучім цім світі ти для мене - одна.

Свіжість юних лісів і гаїв солов’їних,

Мальовнича краса, вітру лагідний вальс.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Божа мати землі, де родився Тарас.

Ти мов сонце з небес - неповторна, єдина,

І незламна, як воля, ти – нескорений птах.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Вся в любистку та м’яті, в чебреці, в рушниках.

Пролетіли роки, розлетілись хвилини,

Тільки небо очей все ж таке голубе.

Україно моя, моя рідна Вкраїно,

Я з тобою живу, я кохаю тебе.

Уч. Соняшником сонце над Вкраїною

Де живу, де народилась я.

Здавна ти зовешся Україною,

Батьківщино сонячна моя!

Славна ти садами, житом, квітами,

Врожаями щедрої землі,

Мальв струнких рясними самоцвітами,

Що буяють в кожному селі.

Слава Богу! У пітьмі не бродимо!

Добрих лиш чекаємо вістей,

А дарів садів твоїх, городини

Вистачить для нас і для гостей.

Тож буяй, квітуй весною пишною.

Горда, чиста й гарна на ім’я.

Яблунями врожаїшся й вишнями

Україно сонячна моя!

Уч. Прилине хмарка лебедина, на душу дощиком крапне.

Прийди до серця, Україно, благослови добром мене.

Хай рушники чуттів гарячих твій образ ніжно обів’ють,

Хай в самоті собі заплачу, що не беріг твою я суть.

Що ті вогні середохресні в купальську ніч став забувать,   

Що сам своїх стареньких хресних відвик у руку цілувать.

Прийди до серця, Україно, благослови і не лукав.

Прости мене, як мати сина, що ненароком заблукав.

Я повернусь і пригадаю все те, що вкрив суєтний сніг.

Своє дитинство відшукаю, і припаду йому до ніг.

Нап’юся росяних сльозинок, квіт сонцецвіту запалю,

І перед поглядом калини свій гріх навічно відмолю.

Уч. Наша історія – це безупинний ряд повстань, війн, руїн, пожарищ, голоду, холоду. Це трагедія нації, державність якої з самого початку народження знищувалась всіма засобами зла.

Уч.   Пам’ятаймо, чиї ми сини,

Коли будні на серці чи свято.

Знову бачиться з давнини

Україна, зажурена мати.

І зруйнована бачиться Січ,

Де мій пращур лежить серед поля,

А йому нахилилась до віч

Україна, немов тополя.

(заходить Мати-Україна)

Мати-Україна: Сину, сину… А він мовчить.

 Сину, сину. Скажи що-небудь…

 Жовте листя на вітах тремтить

 І летять журавлі у небо…

  

Уч. Ми – українці… Від Тараса, Мазепи і Сковороди…

Ні, не плаксиві, хоч і часом було сліз більше ніж води.

Нас голодом не раз морили і в очі поселяли страх.

Ой наші мовчазні могили, куди не глянь – по всіх світах…

Фон виходу хлопчика

(лине мелодія скрипки, з’являється маленький знеможений хлопчик)

Хлопчик: Тягнусь я до горла рукою кволою і раптом кричу у нестямі:

-        Дайте! Ви чуєте? Дайте, бо я збожеволію…

Хоч скибку, хоч крихту…

Тримався я стійко, та більше не можу, та більш не зумію,

Бо я ще дитина, тринадцятий тільки,

І я ще нічого не розумію.

Ще вірю я в Бога, в дурні прикмети,

Чи пухне від голоду вся планета,

Чи тільки моє журавлине село…

Вже з’їли усе ми...Усе що могли.

І всяке бадилля, і всяке лушпиння.

І навіть з повітки лелеку стягли…

Прости нам, лелеко, ми, птахо, не винні!..

І. Складною і бурхливою була твоя доля Україно. Топтались по тобі орди чужинців, ворожі пазури роздирали твоє тіло. Дітей твоїх вели загарбники в полон. Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, вирували нескінченні битви за твою свободу і честь.

Уч. Україно моя, Богом дана, воздвигнута з мертвих,

ми вернулись до тебе так, немов би прийшли з небуття.

Значить, жити судилось нам, жити, Вкраїно, не вмерти,

І ні кроку назад, бо в минуле нема вороття.

Україно моя, це до тебе ідуть нехрещені й невінчані діти.

Прихили їх, розваж, і зігрій материнським теплом,

І молитви навчи, щоб незрячим дав Господь прозріти

І прийти на поклін, як до сповіді, з грішним чолом.

Україно моя, безталання моє і любове,

Світ мій весь у твоїх невмирущих піснях.

Хай воскресне життя в кожній краплі пролитої крові,

  Да святиться в нім царство і воля, Вкраїно, твоя!

Уч. Затуляли чужинці в обіймах нам рот,

І перевертні кривдили зраджену мову.

Вилив душу в пісні український народ,

І живе мій народ у співучому слові.

Танець «Квітка Душа»

Фон розмова матері і сина

Уч. Пам'ять, стій! Зупинись на хвилинку…

Серце, замри…

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Мати:         Мені привиділось, немов солдати,

(співаючи)   які не повернулися з боїв,

        не полягли, а залишились жити,

        перетворились в білих журавлів.

Мати: (з квітами)

-        Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодненькій землі.

Мікрофон Син: (за кулісами)

-        Я чую, мамо, чую, як співають мені над Україною пісні.

     Ти не журись, я крила розпростаю і прилечу до тебе уві сні.

     Вкраїнським рушником зітру сльозину і поцілую в сивеє чоло…

Мати: - О, синку, рідний, мій єдиний сину.

Як хороше б мені тоді було!

ІІ. Стоїть старенька мати на могилі,

 і навіть квіти плачуть мовчазні…

Від сина погляд відвести не в силі,

А син довічно житиме у сні.

І. Україна! Країна волі і краси, радощів і печалі, розкішний вінок з рути і   

    барвінку, над якою сяють яскраві зорі щасливого майбутнього.

ІІ. Україна! Це історія мужнього народу, який віками боровся за волю, свідками чого є високі козацькі могили.

Уч. Могили… В них наша історія, слава і честь,

В них наші долі, покривджені мощі.

Народе полеглий, числа тобі несть.

Народе живущий, нема тобі прощі.

І. Могили… Скільки їх по безкраїх полях України, по лісових нетрях, по горах, іменних і безіменних, закинутих, забутих. Густо падали жертви на тому кривавому шляху. І було їм насипано чи не в кожному селі символічну могилу, побудовано капличку.

Фон для вірша про брата

Вірш «Невже ти після цього брат»

З тобою братались ми дуже довго,
Ділили воду та хліб на двох,
Казав, що не зрадиш, клявся Богом,
Але ти не знаєш, що значить Бог!
Скажи, що не так, брат, чом відцурався?
Скажи, чом пішов проти мене, за що?
До мене додому із криком ввірвався,
І все святе в мить одцвіло...
Ми ж разом з тобою шли проти вітру,
При зустрічі міцно мене обнімав,
Ми ж дихали одним спільним повітрям,
А ти за спиною мене проклинав...
Ми ж пили одну спільну воду,
І їли з тобою один спільний хліб,
Один за одного стояли горою,
Один на двох ділили політ.
Що трапилось, брате, чом відцурався?
Чом із зброєй до мене прийшов?
Ти в мене стріляв і щиро сміявся,
Ти радів, коли лилась в мене кров...
Царя свого слухаєш, ідеш проти мене,
А що він тобі обіцяє, скажи?
Щастя, багатство, золоті гори напевно?
Так от: не вір подібній брехні!
Ти, брат, продався, повівся на жарти,
Кому ти віддав своє серце вогненне?
Не пробачу, і не буду чекати,
Я візьму зброю і піду проти тебе!
Як ти - так і Я, взаємність - найвище!
У мене вдома - господарка Я!
Ти мене й мою неньку так покалічив,
Що до дружби тобі нема вороття!
Ти називаєш мене по-різному, брате,
Але не я відриваю від тебе шматки.
Кричиш, що це твої землі насправді,
Ти більше ніколи так не кажи!!!
З тобою ділили ми щастя та горе,
Ти клявся мені, що не буде зрад,
А в моїй країні вже із крові - море,
Скажи, невже ти після цього брат?!!

(дівчата з терновим вінком)

1-а дівчина:  Невпинний час страждань, людського болю,

нам відраховує і днини, й години,

вінець терновий, оповивши волю,

лежав і на чолі, й на серці України.

2-а дівчина:  Він коле серце і стискає груди,

і голками впивається у тіло,

чи не пора нам схаменуться, люди?

Інакше б сонце нам тоді світило.

3-я дівчина:  Цей вінець клятий стільки зла накоїв,

історію спотворив нанівець,

він нашу пам'ять у могилі заспокоїв –

безславний пророкуючи кінець.

4-а дівчина:  Культуру прадідами пещену віками,

ламав калічив і кидав в багно,

розплющив він колючими руками

ту віру, що народжує добро.

5-а дівчина:  Намірився і дух до рук своїх прибрати,

страх сіяти і душу засмітить,

хотів би брата натравить на брата

і мову батьківську занапастить.

6-а дівчина:  Він міг довго душі нам косити,

принижувати і вбивать людину,

Ні, досить цей вінець носити,

Ти долі іншої достойна Україно

Фон Україно

(дівчата кидають вінець на сцену, звучить мелодія пісні Т.Петриненко „Україно”,

 і одягають на голови віночки з квітів,  заходить на сцену Мати-Україна)

Вед: Велична і свята ти, Мати-Україно,

Лише тобі карать нас чи судить,

І берегти тебе, Соборну і єдину,

Історії твоєї славу возродить.

В тобі надія, віра й сила, як зір незгасні янтарі,

Як птиць своїх сталеві крила в промінні ранньої зорі.

Мати-Україна: Народе мій, народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ –

пощезнуть всі перевертні й приблуди

І орди завойовників-заброд!

Всі байстрюки катів осатанілих

Не забувайте, виродки, ніде:

„Народ мій є. В його гарячих жилах

козацька кров пульсує і гуде”

фон для виходу

(заходять троє дівчат із запаленими свічками)

Народе мій, що ти без пам’яті і віри?

Блукання в темряві, в імлі.

Забувши про своє в життєвім вирі,

Чи знайдеш собі щастя на землі?

 1-а дівчина: Яскравим світлом віра нам палала

і десять заповідей в душу нам дала,

та чорна сила хмари зруйнувала,

так перша свічка, як сльоза стекла.

(загашує свічку)

2-а дівчина: Жорстокий меч кривавого терору

вбивав, ганьбив і голодом морив,

колючим дротом оповив довкола

і другу свічку в море опустив.

(загашує свічку)

3-я дівчина: Зневірився народ в свої духовні сили,

покірний тільки лезові меча,

що стер з очей стрілецькії могили

і третя згасла Пам’яті свіча.

 (загашує свічку)

фон для виходу

(заходить Жінка-Пам'ять в білому одязі, тільки на плечах чорна хустка зі свічкою в руках)

Жінка-Пам'ять: Неправда! Пам'ять знову відродилась,

Прийшла із поневолення життя.

Щоб свічкою новою запалилась

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх героїв пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просити.

Воскресне дух, я всіх вас закликаю

Людської пам’яті знов свічку запалити

(дівчата підходять до жінки-пам'яті і запалюють свічки)

Вед. Коли життя знов набирає сили,

В ім'я народу хай вона палає.

За муки, за життя і за могили,

Хай вдячна пам'ять наша звеличає.

Жінка-Пам'ять: Чим повниться земля – руками золотими,

Незламним духом вольності бринить,

Онуками, нащадками своїми,

Яким Бог дав на Україні жить.

1-а дівчина: І щоб сором не сліпив нам очі,

2-а дівчина: За лінь, байдужість, що нам душу рве,

3-я дівчина: Нехай збуваються слова пророчі:

Всі: Не вмерла Україна і не вмре!

1.     Нехай ніхто не половинить,

Твоїх земель не розтина,

Бо ти єдина, Україно,

Бо ти на всіх у нас одна.

2.    Одна від Заходу й до Сходу,

Володарка земель і вод –

Ніхто не ділить хай народу,

Бо не поділиться народ.

1.    Важкі часи переживає сьогодні наша країна.

2.    У духовному й політичному житті кожного народу є визначні події й роки, які назавжди входять в його історію, свідомість, визначають характер буття, місце і роль  країни у світі.

1.    Ми свідки історії, історія – це ми…

Події в Україні починаючи з листопада минулого року тривожать та не залишають байдужими жодного громадянина країни. Ми живемо у непростий час – час змін.

Революція, яка відбулася нещодавно у Києві, довела, що український народ єдиний. Тепер маємо і в нашій історії такі події, що перед усім світом засвідчили прагнення українського народу до вільного, щасливого життя.

1.    Але, як це не сумно говорити, жодна революція не проходить мирним шляхом – без жертв. Жертви завжди є з обох сторін. Ми хочемо, щоб кожен громадянин України згадав, за що він любить свою країну, свою рідну землю. І кожен усвідомив за що боролися учасники Євромайдану і заради чого пожертвували своїм життям «Небесна сотня».

Демонстрація відеофрагменту «Небесна сотня»

Фон для вірша мамо не плач

Вірш Мамо не плач

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Мікрофон 2. Вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання.

1. Україна багатонаціональна, багатомовна, але Україна єдина. Пам’ятаємо, не забуваємо і цінуємо нашу Батьківщину.

2.    Збережемо наш патріотизм, віру та силу духу для наступних поколінь.

Демонстрація відеофрагменту «Україна прекрасна».

Пісня «перлина україна»

Всі виходять на сцену