Автопортрет "Я - педагог і особистість"

Автопортрет

«Я – педагог і особистість»

Любіть те, що викладаєте, і тих, комувикладаєте.

В.О. Ключевський

В житті кожної людини настає момент, коли вона замислюється над тим, яку професію вибрати. Ти думаєш про те, був це випадковий вибір в твоєму житті чи цьому передували різні події прожитих років.

Чому я обрала професію вчителя? Прикладом стала моя перша вчителька Кошель Таїсія Василівна. Не можу забути її добрих очей, вимогливий, але ласкавий голос, доброзичливе ставлення до своїх учнів. І сьогодні я відчуваю трепетну радість, згадуючи хвилини, коли ми тільки почали читати перші слова. Спільні прогулянки, екскурсії, свята, уроки-подорожі на іншу планету – все це збереглося в моїй пам'яті. Вибір професії був очевидний. Я вирішила, що буду вчителем початкових класів і буду схожа на свою першу вчительку.

Учитель початкових класів – професія особлива. Велика відповідальність і велика любов. Любов - визначає якість цієї спеціальності: перш за все любов до дітей – навряд чи без неї можна стати вчителем; любов до праці – професія вчителя передбачає щоденну наполегливу роботу; любов до життя – без оптимізму не можливо відчути радість відкриття.

Школа – це вічна молодість, постійний рух вперед. Професії вчителя можна позаздрити. Вона дає можливість розвиватися творчо і духовно. Наполегливість, цілеспрямованість, здатність до самовдосконалення – обов’язкові якості, до володіння якими повинен прагнути педагог. Професія вчителя завжди спонукає йти в ногу з часом, а може бути навіть і на крок вперед.

Як педагог, я знаходжусь в постійному професійному пошуку. Зрозуміло, що досвід приходить з роками. Я працюю в школі не багато – не мало – 16 років. Але, все-таки, намагаюся ділитися своїми думками про професію вчителя, розкрити зміст своєї педагогічної діяльності.

Кожна людина має залишити про себе пам'ять. Світ стрімко змінюється, одні держави перестають існувати, утворюються нові. Так і з професіями. Одні безповоротно втрачаються, замінюються новими, які поступово стають звичними, але є професії вічні, непідвладні часу, без них не може існувати жодна держава. Одна з таких професій – учитель. Як сказав філософ І.Ільїн: «Вчитель в тобі, в мені, в нас». І, напевно, більш точно сказати неможливо! У людини будь-якої професії обов'язково були вчителі, з їх допомогою він ставав тим, хто є сьогодні. Як виміряти роботу вчителя? Адже він стикається з тонкою матерією, яка називається людина, яка найбільш тендітна і вразлива, особливо в дитинстві. Учитель – це духовний наставник. Щодня, заходячи в клас, вчитель має дбати про все і робити це з посмішкою на обличчі. А де ж черпати натхнення? У самій собі, в дитячих очах, що дивляться на тебе і виражають цілу гаму почуттів.

З чого починається мій шкільний день? З уроків. Чим закінчується день для мене? Уроками. Здавалось би, замкнуте коло. Але в тому-то і справа, що це коло, а не просто круг. Воно тісно заповнене різними подіями – приємними і не дуже, зустрічами – цікавими і нудними, зауваженнями – моїми і чужими, порадами, нотаціями (без цього не обійтися), розмовами, сміхом, подивом, шумними перервами, смачними обідами у їдальні, чергуванням, нарадами, зборами, засіданнями… У мене бурхливе життя завдяки моїй улюбленій професії. Мені ніколи нудьгувати. Іноді здається, що я щось не встигаю, недороблюю, недопрацьовую… Саме тому часто на уроках ми йдемо з випередженням, як кажуть педагоги "орієнтуючись на зону найближчого розвитку дитини". А потім, коли при вивченні нової теми з'ясовується, що це ми вже «проходили», полегшено зітхаю: встигла, вже розуміють, залишилося тільки закріпити.

У кожного вчителя складається своя педагогічна філософія і система  світогляду, яку вони намагаються прищепити дитині. Моїми принципами стали індивідуальний підхід до кожної дитини, прагнення розкрити його таланти і викликати в ньому бажання до саморозвитку, самовдосконалення. Знайти спільну мову з кожним учнем і не придушувати в ньому ініціативу – така мета мого спілкування з дітьми. Я намагаюся досягти тієї тонкої межі взаєморозуміння, при якій діти бачать у вчителя не лише наставника, а й друга, при цьому не втрачаючи до нього повагу як до старшого і як до педагога.
На уроках я не тільки посміхаюся, ще буваю і вимогливою, суворою, змушую думати кожного учня; вчу критично ставитися до власних думок і думок інших; намагаюся вносити різноманітність у навчальний процес через застосування методів і прийомів різних педагогічних технологій.

Збираючись на урок, я переслідую мету: повинно бути зрозуміло і цікаво. Звичайно, шлях пізнання важкий і тернистий, потрібно докладати зусилля, щоб чогось досягти, але перед кожним конкретним учнем треба ставити тільки переборні для нього завдання. Він повинен постійно, як казав чудовий педагог Василь Сухомлинський, перебувати «у стані успіху». Тому на своїх уроках намагаюся створювати проблемні, пошуково-дослідницькі ситуації з метою включення дітей у творчий пошук вирішення поставлених навчальних завдань.

Напевно, немає батьків, які б не мріяли про те, що їх діти стануть успішнішими за них. Діти різні, але кожна дитина неповторна, індивідуальна, у когось здібності проявляються раніше, у когось пізніше.

В зв’язку з цим, ще одним важливим аспектом своєї роботи вважаю диференційований підхід у навчанні. Учбовий процес будую з врахуванням реальних навчальних можливостей, дозволяючи кожному засвоювати навчальний матеріал оптимальним для нього темпом. Це допомагає учню майже в буквальному сенсі осягнути неосяжне. Оволодіння учнями навчального матеріалу створює можливість самостійного успішного засвоєння нових знань, вмінь і навичок, включаючи організацію засвоєння, тобто вміння вчитися.

З метою ефективності навчального процесу, переді мною постає необхідність використовувати всі форми навчальної роботи: фронтальну, індивідуальну, роботу в мікрогрупах, колективну, самостійну. Але в силу того, що в моєму класі 28 учнів, використовую частіше роботу в парах, реалізуючи принцип взаємодопомоги, коли більш сильніший учень допомагає більш слабшому.

Я вважаю, що важливо не просто навчати предмету, а й формувати здібності до самостійної навчальної діяльності, яка стає на моїх уроках важливим компонентом навчального процесу, який дозволяє реалізувати компетентностний підхід в викладанні.

Важливу роль в своїй роботі відвожу здоров’язберігаючим технологіям. Застосовую динамічні паузи, фізкультхвилинки для очей, розвиток дрібної моторики рук, намагаюся створювати   сприятливий психологічний клімат на уроці; стежу за своєчасністю зміни видів діяльності; виконую санітарно-гігієнічні умови реалізації навчального процесу.

Так, у мене особлива професія. Я – перша вчителька маленької людини, яка крок за кроком відкриває для себе цей великий, незрозумілий дорослий світ. І тому завжди кажу своїм дітям: «Ви не гірше за інших, ви не краще інших. Ви – це ви. У кожного з вас свій характер. Тільки від вас залежить, яка з вас вийде особистість – позитивна або негативна». І допомагаю виховувати в кожній дитині позитивні моральні якості через літературу, тренінги, позакласні заходи, колективні творчі справи, власний приклад. Вчу розумно оцінювати різні життєві ситуації, з якими доводиться зустрічатися моїм дітям.

Найбільша нагорода для мене за мою працю – це сяючі розумні оченята моїх учнів на уроці! Всіма своїми радощами і неприємностями діти діляться зі мною. Треба знайти час всіх вислухати і зрозуміти. У них, таких маленьких, я теж багато чому вчуся. Кожний день в школі не схожий на інший.

Школа – це мій дім. Їй я віддаю свій час і сили. Жити по-іншому вже не вмію і не хочу. А коли не залишається сил, згадую сяючі очі своїх учнів і з новими силами починаю наступний навчальний день.

Згадуючи моїх учнів, я хочу їм сказати словами великого поета Олександра Сергійовича Пушкіна: «Друзья, мои, прекрасен наш союз! Он как душа, неразделим и вечен!»

Поміркувавши про все, приходжу до висновку, що я – щаслива людина: у мене чудова сім'я, улюблена професія.... І завтра я знову йду в школу...